// Оголошення

Збірка Богдана Ігора Антонича в поетичній серії

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях…

💚Вийшов друком свіженький томик поетичної серії «УПА» — «Зелена Євангелія» Богдана Ігора Антонича — розкішне подарункове видання з рельєфним тисненням!

До книжки увійшли усі поетичні збірки, а також переважна частина віршів поза збірками та віршованих на­­­­чер­­ків (за винятком лібретта опери «Довбуш») Бог­дана Ігора Антонича (1909–1037) — одного з найбільших українських поетів першої половини ХХ століття.

Антонич — образ вічно молодого поета, який з мо­­цар­тів­­ською легкістю й філіґранністю зумів по­­­єднати правічну міфо­логію Лемківщини і дух модерного євро­­пей­ського міста. Із зачарування від його поезії народився і буде народжуватись не один український поет.

🔥У книжці ВПЕРШЕ ОПУБЛІКОВАНО сторінки з поето­вого щоденника 1937 року, а також по­дано най­цікавіші фрагменти спогадів про Антонича.

✏️Дмитро Павличко: «Так мало тепер знають про нього, що хочеться починати майже неймовірним твердженням: Антонич був поетом і жив колись у Львові... Його доля повелася з ним, як нерозумна і легковажна жінка. Вона любила шал молодого натхнення, та коли він почав затихати, уступаючи місце змужнілому слову, вона привела до поета свою подругу — смерть і штовхнула його в її обійми».

✏️Іван Малкович: «У цій книжці я спочатку мав намір давати тільки поезію, однак містична колізія зі з'явою щоденника Антонича і сам зміст однозначно підштовхують до його оприлюднення. Ці записи — дуже важливі свідчення внутрішніх переживань і трагічних передчуттів поета… Ці кілька сторінок значно увиразнили для мене його образ». З передмови до (якимось дивом) виданої ним у ті часи книжки поезій Богдана Ігора Антонича «Пісня про незнищенність матерії» (Київ, 1967).

✏️Ольга Олійник (наречена поета): «Все спокійний, зрівноважений, — з добродушно-вибачливою посмішкою, або із своїм напівхимерним скривленням уст, коли з чимось не погоджувався, чи не бажав про щось говорити. Звичайний, простий, аж ніякий назверх, та який же великий душею! Звеличник тисячебарвности, змінливости, радости цього світу. Закоханий у куряви й завії, поет весни і веретен, як про себе сам каже. Закоханий у красу, в поезію, в життя… Він — тесля весни, тесля життя, тесля пісень. Стояв осторонь від усього малого й дрібного. Знав свою ціну, тому мав відвагу бути собою».

ВИШНІ

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!

Де вечори з євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
  цвітуть натхненні вишні кучеряво й пʼянко,
як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.